ПАРК-МУЗЕЙ «ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ ГАЙ» у ЛЬВОВІ (Shevchenkivskyi Hai Park Museum, Lviv Ukraine) (ч.2)

Нажми на кнопки “Подписаться“ и “Колокольчик“ — Музей народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького (інша назва — Шевче́нківський гай) — скансен, музей просто неба у Львові. Музей народної архітектури і побуту імені Климентія Шептицького розташований на лісистих горбах Львівського плато (частина Подільської височини), у північно-східній частині міста, в місцевості Кайзервальд, на території ландшафтного парку «Знесіння». Музей вдало об’єднує горбистий ландшафт, відновлену рослинність Карпат і дбайливо перенесені історичні споруди з різних регіонів Західної України. Територія парку — близько 84 гектарів. Навесні 1966 року при Музеї етнографії та художнього промислу був створений відділ народного будівництва, в якому розпочали роботу зі створення музею просто неба. У 1971 році відділ народного будівництва був реформований у Музей народної архітектури та побуту та був відкритий для огляду відвідувачів у 1972 році. Ідея створення цього музею належить відомому українському вченому Іларіону Свєнціцькому, який ще наприкінці 20-х років XX століття започаткував роботу зі створення музею просто неба, подібний до скансену в Стокгольмі. Коли у 1920-х роках громада села Кривка після побудови нової церкви вирішила розібрати стару (1761 рік) дерев’яну церкву святого Миколая з трьома стрункими мальовничими вежами, український мистецтвознавець та дослідник стародавнього українського мистецтва Михайло Драган, з допомогою місцевого пароха о. Маркелія Куновського, зумів переконати селян у тому, щоб вони стрималися із її розбиранням. Завдяки наступним клопотанням митрополита Андрея Шептицького та його брата блаженного Климентія Шептицького у 1930 році церкву під наглядом та керівництвом М. Драгана розібрали, перевезли й зібрали у Львові, як церкву для потреб монастиря оо. студитів, де вона стала першим експонатом майбутнього музею. У 1966 році за ініціативи працівників Музею етнографії та художнього промислу розпочалися певні роботи, зокрема, був створений відділ народного будівництва, який у 1971 році реорганізований у Музей народної архітектури і побуту. З 1975 р. у Музеї протягом року працював Петро Харитонович Пироженко. Він був організатором експедицій у пошуках експонатів по Передкарпаттю та Поділлю. 2013 року музей отримав грант ЮНЕСКО розміром 300 000 доларів. У рамках дворічної програми передбачалося проведення семінарів та аналіз попиту, покращення туристичної привабливості, вивчення досвіду інших музеїв. Планувалися також витрати на рекламу та купівлю спеціального обладнання для архітектурного відділу та фондосховища. Були заплановані ремонти майстерні, адміністративного корпусу, фондосховища та хати із села Шандровець. Для працівників мав бути пошитий фірмовий одяг. 1 грудня 2016 року Музею народної архітектури та побуту у Львові присвоєно ім’я блаженного Климентія Шептицького. Відтепер скансен, відомий серед львів’ян як «Шевченківський гай», матиме назву «Музей народної архітектури і побуту імені Климентія Шептицького». До речі, назва музею «Шевченківський гай» ніколи не мала офіційного статусу. Експозиція музею налічує 124 пам’ятки архітектури, котрі об’єднані в 54 садиби. В Музеї функціонують 4 виставкових зали. Два з них мають постійну експозицію. У постійній експозиції та сховищах музею міститься близько 20 тисяч предметів щоденного побуту та ужиткового мистецтва. Територія музею площею 36 га умовно розділена на шість етнографічних зон. Кожна зона — це міні-село, що складається з 15‒20 пам’яток народної архітектури. У житлових та господарчих приміщеннях розміщено предмети домашнього повсякденного вжитку, сільськогосподарський реманент, транспортні засоби та ремісничий інструмент. Шість таких міні-сіл мають назви: «Бойківщина», «Лемківщина», «Гуцульщина», «Буковина», «Поділля» і «Львівщина». З понад 120 пам’яток архітектури із західних областей України 6 — це дерев’яні церкви. Найстаріший експонат — селянська хата 1749 року. Є також кузня, школа, лісопильня, сукновальня, водяний млин та вітряк.