Василь Стус «Моя Україна забула сміятись…» #війна_в_україні #батьківщина #поезія

Василя Стуса без перебільшення можна назвати совістю рідного народу, якому вірний син України віддав до останку не лише талант, а й життя. Величезний талант, уживаний на користь знівеченого народу, наполеглива мужність у протиборстві зі злом – це рідкісна вдача, на яку зазіхатиме всякий ворог свободи. Україна для Стуса – то найбільша любов і найбільший біль. Її майбутнє тривожило поета значно більше за власне життя. Народився Василь Семенович Стус у багатодітній селянської родині в с. Рахнівка Гайсинського району Вінницької області на свято Різдва Христового – 6 січня 1938 р. Ще змолоду познайомився із забороненою літературою «Розстріляного відродження», що сформувало його світогляд. Упродовж 1954–1959 років він здобув ґрунтовні знання з гуманітарних наук Сталінського (нині Донецького) педагогічного інституту. У 1963 р. вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії наук УРСР. Василь Семенович Стус – поет трагічної долі. Двічі він зазнавав арешту. Вперше це сталося у ніч із 12 на 13 січня 1972 року разом з Є. Сверстюком, І. Світличним та іншими. Їх звинуватили у зберіганні та розповсюдженні забороненої літератури. Протягом 1972–1977 рр. відбував покарання у таборах Мордовії та 3 роки у засланні на Колимі (селище ім. О. Матросова). В ув’язненні брав активну участь у концтабірному русі Опору, акціях протесту проти свавілля адміністрації. Вдруге його заарештували у жовтні 1980 року у Києві. Цього разу був безжальний вирок – 10 років табору особливого режиму і 5 років заслання за антирадянську агітацію та пропаганду. Покарання відбував у сумнозвісному «таборі смерті» у с. Кучино Чусовського району Пермської області. Арешт підсумував перший період активної громадської роботи поета. Саме та суспільна атмосфера, що склалася навколо шістдесятництва, стала визначною для зростання його опозиційності як літератора. У період, що передував арешту, остаточно сформувався його незламний дух, який залишив слід в його душі. Це засвідчила літературознавча стаття «Феномен доби (сходження на Голгофу слави)». Переважна більшість творів В. Стуса написана на етапах та в таборах, на які припадає двадцять років його сорокасемирічного віку, що обірвався у неволі і саме у час нових надій. Їх важко назвати світлими і життєрадісними, однак у багатьох із них автор звертається до трьох дорогих йому образів – України, Матері, Дружини. Ці поезії стали основою майбутньої книги всього життя Стуса – «Палімпсести», за яку в 1985 р. Г. Бьолль висував поета на здобуття Нобелівської премії. Головні теми його віршів воістину вічні – любов до України, мрії про свободу рідної країни й про свободу для кожної людини від чого б то не було – цьому поет віддав усе своє життя. Поезії Василя Стуса перекладені багатьма мовами і видаються великими тиражами англійською, французькою, німецькою тощо. Крім цього він займався перекладами Й.-В. Гете, Р.-М. Рільке, І. Бахман, П. Целяна, Р. Кіплінга, Ф. Г. Лорки, А. Рембо та інших, літературознавчими дослідженнями про П. Тичину і В. Свідзінського. Його внесок у відродження національної самосвідомості народу, розбудову української державності є напрочуд вагомим і помітним. За поезіями Василя Стуса здійснено вистави: «Поетична композиція» (1989, Львівський молодіжний театр), «Птах душі» та інші. Пам’яті поета присвячено документальний фільм «Просвітлої дороги свічка чорна». Твори поета увійшли до шкільної програми з української літератури. У 1990 р. Василя Стуса було посмертно реабілітовано. 1991 його посмертно відзначено Шевченківською премією за збірку поезій «Дорога болю» (1990), а 26 листопада 2005 р. поета посмертно нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня та присуджено звання Героя України. У с. Рахівка відкрито меморіальну дошку та пам’ятник поету, закладено парк, обладнано музей-кімнату в рідній школі В. Стуса. Моя Україна забула Сміятись. Вона гомонить. Моя Україна не вщухла Од прагнення жить. Моя Україна не знає Веселих світань. Моя Україна палає У мить догорянь. Моя Україна тривожиться, Бунтує, буя. На чорнім рабованім торжищі Вкраїна моя. Її догоряє майбутнє І тужить, ридає, І в передвечірній сутіні Лиш руки ламає. І дивиться в небо — о, де вони Надії і голуби? Лиш демони, демони, демони Старої ганьби. Злітаються — ніби на здобич, Злітаються спроквола На роздоріжжя розтоптані, Розіп’яті край села. _________________________ Світлини - із мережі Інтернет Музика - Over the ocean by Eenspiry #перемога #перемогаукраїни #патріотизм #перемогазанами #віршіукраїнською #україна #вірші #вірш #віршідлядуші #віршіпрожиття #мояукраїна #ріднамова #українськівірші #батьківщина #українською #українськамова #віршпроукраїну #віршізізмістом #аудіовірш #декламація #читання #declamation #всебудеукраїна #readings #всебудедобре #сучаснапоезія #нуш #сучаснаукраїнськалітература #мійукраїнський #мійсвіт #українська_література #поезіяукраїнською #поезія #поезія_вірш_вірші #україна #українська_мова #украінці #українськаозвучка #українськалітература #літо2023 #війна #війна_в_україні #україна
Back to Top