Боденчук Богдан Тернопіль Постріл

МОРЕ ми чекаємо завжди когось, як пісок на дні океану тепла. розливає літо по лініях вулиць втомлений серпень. навіть тиша від болю кричить, наші душі — нічні поля. море теж висихає, як почуття, так з’являються нові пустелі. нелегально вивозять щастя, через наші з тобою кордони. п’ятниця, люди самотні наповнюють келихи й бари. моє серце — велике море, та без тебе самотнє й порожнє. без зупинки, шукаючи спокій, як сповідь, ідуть каравани. ми ж з тобою втратили спокій, одного разу, відкривши двері. якщо прислухатись, можна почути, як міста читають молитви. ти — моє кохання, що з насіння проросло і цвіте у серці. ти — весна, що варварським цвітом, як військо, вривається в вірші порушує спокій.