ШІСТДЕСЯТНИКИ: Святослав Максимчук , вірш Роберта Третьякова «Джерело»

“Джерело“ Як добре коли є в людини, куди б її не занесло Таке своє, таке родинне - містечко, селище, село Свій Тясмин, Псьол свій або Горинь, велика річка чи мала Коротше кажучи, свій корінь - свідомість свого джерела. Ти можеш бути хоч на Марсі, на незвичайній висоті Та знати завжди мусиш ти звідкіль прийшов і звідкіль взявся «Сентиментальний вихиляс», - на це один мій друг скривився, «Бо кожен взявся звідкілясь і кожен десь та й народився». І щоб поглибити урок, додав серйозно і сердито Про чийсь обмежений куток, і про свиню, і про корито Я розумію в чім тут сіль, але свиня, – і грець із нею, Бере потроху звідусіль і залишається свинею. Я не герой. Я – син війни, одірваний од стріхи віхоть. І часом болісно мені, що я не можу теж приїхати в своє село. Його нема. Нема ні кленів, ні акацій. Полтава, Сквира, Кінешма, - калейдоскоп евакуацій. Усім нам, що пройшли цей шлях і не упали, не замерзли Село, деревня і кишлак були вітчизною по черзі Хоч де б я був, я завжди був під їхнім наглядом недремним Я у заг