Василь Стус “Справляю в лісі самоту“

Справляю в лісі самоту Справляю в лісі самоту. Берези у воді по горло, мов риби, тріпаються, чорно в очах. І ластівка проворна вгорі прокреслює мету. Справляю в лісі самоту. Гривасті сосни, як пантери, спокійні в люті. Атмосфера гріха — в причаєних печерах, ялин отіння — наче негри. А попри стежку день потух. Агу — агов! Блакитний світе! лиш листя золоті привіти, лиш вільхи шерехи на вітрі, лиш карих лип смеркальні віти, тут поночіти, там ще дніти. І що я розпачем зову? Не так живу? Не так росту? І відкрив