Джерела міжнародного права

Джерела міжнародного права Людство винайшло безліч форм (джерел), в яких містяться норми права. В одних державах домінуючим джерелом права є закон (континентальна правова сім’я), в інших - прецедент (англо-саксонська правова сім’я), а є держави, де основним джерелом права є звичай. Міжнародне право є міждержавним правом, тому воно використовує всі форми права, які відомі сучасним цивілізаціям. Якщо розглядати питання про джерела у практичній площині, то можна зрозуміти, що воно виникає в правозастосовчій практиці тоді, коли, наприклад, судді при вирішенні спору повинні вибрати правову норму і, відповідно, те джерело права, з якого вони цю норму можуть взяти. Тому не випадково саме в Статуті міжнародного суду ООН у статті 38 міститься перелік джерел міжнародного права, про які ми і будемо сьогодні говорити. Договір. У Статуті про це джерело права написано буквально так: «міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, точно визнані державами, які сперечаються». Тут йде мова про письмове джерело, про яке точно відомо, що держави, між якими йде суперечка, визнали його юридичну силу. Це джерело може називатися по різному: договір, конвенція, пакт, протокол і т.д. Найважливішим є те, щоб цей документ був легалізований, тобто мав юридичну силу. Тобто у договору, як джерела міжнародного права, є дві сутнісні ознаки: писемність (формальна визначеність) і визнання. Договір як джерело міжнародного права є настільки важливим на сьогодні, що через нього виникла ціла галузь міжнародного права - «Право міжнародних договорів». Ця галузь регулює три найважливіші аспекти існування міжнародних договорів: порядок укладення, припинення дії та тлумачення. Міжнародний звичай. У Статуті про звичай сказано так: «міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної правовою нормою». Основна ознака звичаю в тому, що суб’єкти міжнародного права не фіксують його письмово. Він не є формально (письомово) легалізований, як, наприклад, у випадку з договором. Наявність звичаю виводиться в кожному конкретному випадку ретроспективно (з поглядом в минуле) - сторони суперечки «завжди так чинили». Існують дві можливості створення звичаю: мімезис і креатив. Мімезис (буквально: наслідування) - це ситуація, в якій держави в спілкуванні одна з одною наслідують поведінку інших держав. Креатив - це створення звичаю в ситуації, коли подібних випадків ще ніколи не було. Прикладом креативного способу є моментальний (моментний) звичай. Наприклад, коли злетіла перша ракета, відразу ж виник звичай свободи прольоту ракетоносія над територією інших держав без їхньої згоди. Стадій появи міжнародного звичаю три: практика, звичка, звичай. Практика - це неодноразові дії, що здійснюються за певними правилами. Наприклад, кораблі без згоди прибережної держави проходять по якісь протоці. Звичка - це усталена практика, тобто кораблі так проходять по протоці досить довгий час. Звичай - це легалізація (надання юридичної сили) звички. Цей перехід отримав позначення «опініо юріс» (opinio yuris) - переконання суб’єктів міжнародного права в юридичній повноцінності (дійсності) звички. Принципи міжнародного права. Статут вказує на таке джерело міжнародного права як: «загальні принципи права, визнані цивілізованими націями». Під цим формулюванням ховаються два джерела: принципи і правові аксіоми. Принципи права - це основоположні правові приписи, що перебувають в антиномії (суперечності, взаємно виключають одне одного): територіальна цілісність держави, право націй на самовизначення, право на державний суверенітет і т.п. Під правовими аксіомами розуміють загальновідомі всім юристам правила, які не вимагають, формального закріплення в договорах через свою очевидність. Наприклад: «ніхто не може бути суддею у власній справі», «показання не складають, а зважують», «ніхто не зобов’язаний свідчити проти себе і своїх близьких», «сила арументів не в їхньому числі, а в їхній вагомості.» Прецеденти та доктрини. Як на додаткові, стаття 38 Статуту вказує на наступні два джерела міжнародного права: «судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих фахівців з публічного права різних націй як допоміжний засіб для визначення правових норм». Додатковими їх називають тому, що суд може до них звернутися лише в тому випадку, якщо в попередніх трьох джерелах він не знайшов правову норму, придатну для використання в конкретній справі. Прецедент - це рішення, прийняте за аналогією. Тобто у минулому вже було винесено рішення по якісь схожій справі. Якщо суд побачить, що нова справа аналогічна минулій, він буде посилатися на прецедент і винесе рішення, аналогічне попередньому. Доктрини - це праці вчених-міжнародників, на ідеї яких можуть посилатися суди при обгрунтуванні своїх рішень. Як приклад можна навести «Обмовку Мартенса».
Back to Top