Введення у міжнародне кримінальне право

Основна ознака міжнародного кримінального права полягає в тому, що до юридичної відповідальності притягується людина. В цьому є його відмінність від інституту міжнародної відповідальності (де суб’єктом є держава). Міжнародне кримінальне право засноване на теорії про міжнародну правосуб’єктність індивіду, так як в момент залучення індивіду до міжнародної кримінальної відповідальності, останній стає суб’єктом міжнародного права. На відміну від національного кримінального права, в якому, зазвичай, є кодифіковане джерело права – Кримінальний кодекс, подібного документу в міжнародному праві досі не існує. Є відмінність роду конвенції наказового характеру, наприклад: Женевська конвенція про заборону торгу жінками та дітьми 1921р., Конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням та вивченням найманців 1989р. і т.д., в який держави-підписанти зобов’язуються боротись з певними правопорушеннями, але ніяких складів міжнародних злочинів вони не мають. До джерел міжнародного кримінального права можна віднести також договори, що регламентують роботу міжнародних кримінальних судів: Нюрнберзький трибунал, Токійський трибунал, Трибунал по колишній Югославії, Трибунал по Руанді і звичайно Римський статут Міжнародного кримінального суду. До джерел міжнародного кримінального права слід віднести і розділи кримінальних кодексів національних законодавств, що включать в себе склади міжнародних кримінальних злочинів. Проблематизація міжнародного кримінального права Основна проблема у розвитку міжнародного кримінального права в тому, що при функціонуванні даного права, міжнародна спільнота благає суверенітет держави, оскільки залучення людини до кримінальної відповідальності – це суверенне право будь-якої держави. Перший випадок передачі компетенції до залучення індивіду до кримінальної відповідальності міжнародному праву - Нюрнберзький трибунал відбувся через те, що держава, під чию юрисдикцію підпадали нацистські злочинці на той момент, не могли нічого заперечити.