Сили тихо залишали тіло

1. Сили тихо залишали тіло, Серце стиснула безжальна смерть, В грудях все немов вогнем горіло, А страждання чаша повна вщерть. Навіть дихати щораз трудніше, Від струмочків крові гасне зір. Сонце не могло світити більше, Вкрила темрява жорстокий світ. До розбійника промовив з жалем: «Віруй, нині будеш у раю!» «Все звершилось!» - раптом прозвучало, - «Отче, дух Тобі Я віддаю!» 2. Це було останнього дня тижня. День спочинку днем терзання став. Треба пережити ніч Марії, Щоби знов побачити Христа. Бо життя мертвіло неминуче, Вицвів світ і зникла радість вся. Враз запанувала тьма пекуча, Що зрізала світло, мов коса. Вечоріло… Тінь Голгофу вкрила, Перший день Марія без Христа. І життя здавалося безцільним, І сповняла душу пустота. Бо життя мертвіло неминуче, Вицвів світ і зникла радість вся. Враз запанувала тьма пекуча, Що зрізала світло, мов коса. 3. Світанковий промінь… Та утіхи мало тим, хто в горі, Жде жінок гробниця, Заливають знову сльози лиця. «Не на місці камінь… Де ж це тіло?» Спалах світла!.. Ангел враз з’явився з неба: «Відкупитель ваш Воскрес! Воскрес! Він воскрес!» 4. Світи знову, сонце, ясніше, Увесь небосхил освіти! В пітьмі хай засяє надія: Господь гріх і смерть переміг! Живий!.. І ми будемо жити! Воскрес Він і нас воскресить! Світило, світи дивним світлом! Душе, лиш Ісуса святи! Ми знову надбали Ісуса, А з Ним знову щастя знайшли. Життя повноцінне настало, Не будуть безцільними дні. Живий!.. І ми будемо жити! Воскрес Він і нас воскресить! Світило, світи дивним світлом! Душе, лиш Ісуса святи!