Ліна Костенко – Ще вчора була я висока, як вежа...

Ще вчора була я висока, як вежа. Здається, ще трохи – дістану зеніт. І раптом, як вибух, – обвал і пожежа. Розтрощений камінь – уже не граніт. Руйновище віри, і розпач, і розпач! Під попелом смутку похований шлях. Зажурені друзі сахнулися врозтіч. Посіяне слово не сходить в полях. На те й погорільці, – будуємо хатку. Над хаткою небо. А знов голубе. Найвище уміння – почати спочатку життя, розуміння, дорогу, себе. Ліна Костенко