❗️Я НЕ МОЖУ МОВЧАТИ ПРО БІЛЬ🇺🇦 Вірш до сліз про Україну/ Потужний вірш про війну 😭

#україна #украина #війна #войнавукраине2023 #війна_в_україні #війнавукраїни #война #війнаукраїна #стихи #стих #вірші #віршіукраїнською #поезія #поезіяукраїнською # #поезіявільних #віршізізмістом #вірші #поезія #стих #війнавукраїни #війназросією #войнавукраине2023 #войнаукраина #war #warinukraine 📎дякую за перегляд, підписку, лайки, коментарі; 📎приєднуйтесь у TELEGRAM-канал 📎приєднуйтесь до FACEBOOK 📎діліться з друзями Рекомендуємо для перегляду: ✨ ✨ ✅ ✅ ✅ ✅ ✅ ✅ ✅ ✅ ✅ ✅ ✅ Я не можу мовчати про біль, Та хіба можна це приховати? Підібрати не можу тих слів, Щоб сказати: «Вже досить нам люди страждати!» Може досить, почуйте, нам дуже болить. Як бездихальне тіло маленької крихти Припинилось дихання від взриву, лиш мить. А знайти де слова ті для втіхи? Як зібралась родина за сімейним столом Поділитись думками за чашкою кави. Гуркіт в небі почулося їм за вікном, Мить… руїна… там люди, страшенні завали. Страшенний стогін і крики – розриває навпіл, Звук сирени, різних служб та сирени тривоги. Передати словами неможливо ту біль. Від страху і від жаху відмовляли йти ноги. Як тій мамі, в садочок дитя привела, А забрала в торбинці маленькі шматочки. Як казала: «Завжди будь послушним, дитя!» А він вже востаннє заглядав в її очі. На роботу, як завжди, збирались вони. Навіть думки не було, що це вже востаннє. Не спокійно у нас, чути звуки війни. Біль, сльози і втрати із самого рання. Не збере вихователь маленьких пташат, І не всі голоси привіталися зможуть. Усміхнене личко, чорна стрічка, А4 формат, Слів нема описати ту біль, що творилась в садочку. Скільки ще треба болю знести? Скільки втрат і руїн, скільки крику і плачу? Зовсім в юному віці засніжились виски. Чи можливо жахіття таке нам пробачить? В багатьох залишилась єдина стежина На могилку до сина, поруч ось чоловік. Ось сусід, ось там мама, знов знайома людина. Лиш холодна стіна, імена, цифри вказують вік. А який же там вік, що у днях рахувався? Перші кроки не встигли зробити ще тут. Як же страшно рядочки життя обірвались, І ніколи малеча не подасть вже свій звук. Емоційно, морально й фізичний розряд, Сили вижаті вщент, печуть очі від сліз. Як же тяжко триматись, як влучає ворожий снаряд. Все нажите роками вмістилось в маленьку валізу. Все, що цінне і рідне втратило зміст. Як же боляче все своє тут покидати! Та втомились від вибухів і кулі свист. Зі сльозами та жалем як багато покинув хто хату. Ми живем в час війни, не можливо нам все осягнути. Скільки часу так жити, не може сказати ніхто. Ці події війни навіть з часом не зможем забути. Лиш розраду і втіху один може дати - це Бог. Знаю Того, Хто поруч зі мною іде. Через темінь і біль прикриває рукою. Крізь руїни і стогін мене проведе. Ніжно витре Він сльози, що ллються рікою. О , мій Господи, вдячна Тобі, що тримаєш. І коли у безсиллі – Ти руки мої підніми. Коли страшно так, ніжно про мене Ти дбаєш. Захищаєш від злого й ховаєш мене від біди. Та в житті невідомо коли та хвилина настане, Може вийдеш із дому, а назад вже не зможеш зайти. Як важливо нам бути в готовому стані , Щоби чистимо в небо святе увійти!!! Автор невідомий