А вже років двісті (українська пісня Анатолія Свидницького, прбл 1850)

Київ, день 641, Квартет «Три деруни» веде свою боротьбу з рашиською навалою. Тримаємо стрій! Віримо в Бога та ЗСУ! Все буде Україна! intro - Борис Рибенков гармонізація - Анатолій Паламарчук Щоби співати разом з нами увімкніть субтитри! А вже років двісті Як козак в неволі Понад Дніпром ходить, Викликає Долю Гей, вийди, Доле, із Води! Визволь мене, Серденько, із біди! – Не вийду, козаче, Не вийду, соколе. Ой, рада б я вийти, Так сама в неволі. Гей, у неволі, у ярмі - Під московським караулом у тюрмі Ой, пане Богдане, нерозумний сину, Занапастив військо Ще й свою Вкраїну Гей, занапастив, зруйнував, бо в голові розуму мало мав А воли у плузі, А козак за плугом, А вітер у полі Розмовляє з лугом Гей, ти, козаче, хапай ніж, Де побачиш вороженька, там и ріж! Дехто вважає, що це народна українська пісня, але це помилка. Автор композиції — Анатолій Свидницький. Написана у п’ятдесятих роках дев’ятнадцятого століття пісня була популярною на території всієї України і на Кубані. У 1901 році скорочений текст пісні опублікував Іван Франко. У Російській імперії і СРСР ця пісня перебувала під суворою забороною цензури, виконання каралося. А_вже_років_двісті