Я Козачка твоя about Ukrainian Cossack Girls

► Thanks for subscribing! Складно віднайти в історії України сторінку яскравішу й романтичнішу від тієї, що вписана славним лицарством Війська Запорозького Низового. Мабуть немає благодатнішого матеріалу для роздумів про український самобутній національний характер, аніж історія Запорозької Січі. Споконвіку образ українця-лицаря асоціюється саме з козацтвом, дідівськими золотими вольностями та характерниками. Однак цілком очевидно, що це було б неможливо без самовідданості героїчних українських жінок-козачок! Хоча на Запорозька Січ жінок не пускали, проте українка, як мало яка жінка в Європі, була пов’язана з військом і військовими обов’язками. Особливості нестабільного життя в українських землях біля татарських кордонів зумовлювали необхідність озброєння та войовничу вдачу і жінок. За таких умов жінки переймалися тими ж інтересами, що й їхні чоловіки чи брати. У місцевості, повній небезпек, жінці часто доводилося ставати на захист родинного вогнища, оборону домашнього майна. Життя на прикордонні привчало жінок до витривалості, самостійності, сміливості, вміння постояти за себе і свою родину зі зброєю в руках. текст: Струменіє зоря, і за обрій упав Місяць яблуком червонобоким. Я – козачка твоя, я – дружина твоя, Пане полковнику мій синьоокий. В полі ватри горять, вартовії не сплять, Ген, розвіявся спокій на попіл. Я – козачка твоя, я – дружина твоя, Пане полковнику мій синьоокий. Руку дам на коня, хай стріла обмина, Полетімо удвох в степ широкий. Я – козачка твоя, я – дружина твоя, Пане полковнику мій синьоокий. Ти на мене чекай і надій не втрачай На шляхах світової толоки. Я – козачка твоя, я – дружина твоя, Пане полковнику мій синьоокий. вірші Надії Галковської, музика Миколи Збарацького, виконання - гурт “Червона Калина“ cossacks
Back to Top