Garbage

Ми час від часу намагаємось втекти Від болю, втоми та міської суєти, Від шуму, крику, змучених плечей, Від важкості в душі та стомлених очей. Від всіх і всього біжимо завжди до тебе, В твої озера і блакитне до нестями небо, В обійми твого лісу і духмяних полонин, Де навіть сам ніколи не залишишся один. Я дякую за спокій і тепло грудей, І прошу вибачити нас за тих «людей», Котрі віками Богом створений квітник Без жалю перетворюють в смітник…
Back to Top