Спіть спокійно, солдатики...

А земля вся покрита солдатами, і немає дороги назад. Наші діти ростуть під гарматами, і сприймають слово “війна“. А поля наші кров’ю покроплені, свіжою кров’ю хлопчат. І людські добра промені змогли навік замовчать. Соловей не співає вже, знаєте? Не співає й душа - кричить. Ви за що... За що нас вбиваєте? Скажіть, вам самим не болить? Вам ось тут не пече пеклом чортовим? Не пече? Ну скажіть, не пече? А мене розриває до чортиків! Розриває не тільки мене... Ви прийшли й мою землю хапаєте, роздираєте все на шматки. Україну ви щиро ховаєте в землю, де білі кістки. Нашим хлопцям дали автомати, одягли у форму з наказом... Відтепер вони справжні солдати, В матерів сивина є завчасно. І ховають вони своїх хлопчиків, і клянуть цю трикляту війну... Україну клянуть навіть, мовчечки. Бо велику віддали ціну. Вони йдуть війною жахливою, в руках тремтять автоматики. Хочу сказати Спасибі їм... І спіть спокійно, солдатики!