Голодомор в Україні в 1932-33 рр.

“...привезено його з синами до міста і кинуто в дворову тюрму.Там багато людей розстрілюють,долі в підвлі пісок насипаний високо,шоб кров забирав день і ніч..“ “зв“язали їй руки за спину,посеред сарая підвісили за коси:вузлом коси скрутили і скріпили вірьовкою,тоді підтягнули через перекладину.Довго висіла жінка,з болю аж отерпла...На босі ноги їй зачали хлюпати морозну воду.Шкіра схолодніла,крига все наростала доки ноги опинилися у морозних чоботях.......Вона мовчить...в ямі схово мішочок зерна-дітей нагодувати..Але тепер їй аби жити,врятує дітей і без того зерна...“Пустіть“-каже жінка..“Роззуй її“-командує допитувач помічникові...Той ломакою розбиває крижані чоботи,тяжко,до крови рянячи їй ноги.А вона болісно зітхнулаі затихла навіки...“ “..животики болять,і тому дитячий збір припадає на ліжках-рачками,підгибаючи коліна під груди,до ліктів,з опущеними вниз животиками,як мішечками:тоді легшає мука..“ “..скрізь по нивах повно покійників,але не видно зі сторони,коли б хто глянув зблизька,повзучи між ними,робилось моторошно від скритого кладовища...“ “...всередині-самі неживі:на полу і долі,одна дитина біля підпіччя,а друга,трохи більша.біля порога..Мабуть,хотіла піти,куди очі дивляться,і зосталась тут навіки...“ Ці цитати із книги Василя Барки “Жовтий князь“.Книга присвячена пам“яті голодои=мору в Україні 1932-1933 років,який приніс стільки крові,горя і жаху в українські оселі,що важко уявити.Деякі люди і досі не визнають голодомору,ну що ж ми не вправі судити,прочитайте книгу,подивіться фільм і тоді формуйте свою думку..