Тарас Шевченко поема МОСКАЛЕВА КРИНИЦЯ читає Олександр Биструшкін

“МОСКАЛЕВА КРИНИЦЯ” — побутова поема, в якій автор прагне розв’язати вагомі морально-філософські проблеми — смислу буття, призначення людини, конфлікту праведності з гріховністю й ширше — добра зі злом, кривди, помсти й прощення. Поема відома в двох редакціях: першу створено у червні-грудні 1847 р. в Орській фортеці: її чистовий автограф міститься у “Малій книжці” (ІЛ. — Ф.1. — № 71. — С.133–144). Чорновий автограф другої редакції написаний на звороті листа М.М.Лазаревського до І.О.Ускова між 7 квітня й 16 травня 1857 р. Стимулом до відновлення поетичної творчості після семилітньої перерви стали для поета звістка про успіх клопотань щодо звільнення з заслання, листи друзів, особливо — лист Я.Г.Кухаренка від 18 грудня 1856 із згадкою про читанн М.С.Щепкіним вірша “Пустка” (“Заворожи мені, волхве…”) і проханням “списати” й надіслати все написане за час заслання. На 5 червня вже був завершений і надісланий Я.Кухаренкові новий текст поеми (цей автограф не зберігся). 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, Шевченко переписав текст поеми до “Більшої книжки”, поставивши під ним дату закінчення першого варіанта другої редакції твору — 16 травня 1857 (ІЛ. — Ф.1. — № 67. — С. 192–204). Друга редакція поеми — це, по суті, новий твір: змінено сюжет, знято обрамлення, уведено образ оповідача Варнака (який є антагоністом головного героя) й романтичний мотив убивства з ревнощів; аспект соціальний затінено, наголошено вимір морально-етичний. Посилено ліричність оповіді та драматизм тональності; набула смислового й характерологічного значення епічна дистанція між часом подій та оповіді про них старого Варнака, який щиро розкаявся й засудив себе: праведне життя Максима стимулювало моральне відродження його вбивці — Варнака. Першу редакцію поеми вперше надруковано у “Кобзарі з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина” (Прага, 1876), другу — в журналі “Основа” (1861. — № 2. — С. 1–13).