доще,
бризкаєш на вікно водою,
і щотрикраплі на склі постає новий дощовий хробак.
ось уже ціле військо розбрідається вікном, вигинаючи спини.
Водянисте хробаччя висихає мене...
заповзайте, прошу, хоч я ніби й осторонь,
але я таки схожий на будинок забудькуватого -
щойно замкнуся сумно - він розмикає знову
ще з порогу тягнеться за забутою річчю, та й усе -
замикайся, мовляв, остаточно.
тому заходьте, я тільки зрадію
хоч я вже й набачився стільки,
бачив навіть макові зерна,
що протанцьовували собі стежку ві