“Відірватись від Землі“ (Н.Могилевская)

Віра в сон, що ходить поміж нами, про любов, шалену до нестями, Яку показують в кіно, коли звучить сумна мелодія. Марафон, літають дні за днями, знов і знов, усе життя і прямо. Та тільки хочеться не рвати струни, як болить душа моя і мати силу. Відірватись від землі, під крилом авіаліній І летіти в небеса, щоб ніхто не бачив. Відірватись від землі, тільки я і небо синє. В тебе сльози на очах, це ти від щастя плачеш. За вікном лежить земля в тумані, знаю вдома не спить моє кохання, І зачаровано шукає в небі, де ж летить його мала, його мала. Віра в сон, що треба далі жити, про любов, де ми щасливі діти, І знову хочеться не рвати струни, як болить душа моя і мати силу. Відірватись від землі, тільки я і небо синє. В тебе сльози на очах, це ти від щастя плачеш. Відірватись від землі, під крилом авіаліній І летіти в небеса, щоб ніхто не бачив. Відірватись від землі, тільки я і небо синє. В тебе сльози на очах, це ти від щастя плачеш. Ти від щастя плачеш..